Посестри. Часопис №108 / І прийшла до нього жінка...
Ця весняна теплінь навіює спогад про часи давніші та природніші – начебто – коли ми були ближчі до запахів трави, до вітряних струмів, імпульсів землі. Чи було таке? Чи лише «начебто»? Жіночність весни нам бачиться лише як міраж культури. У черговому переродженні дивимося на себе й не втомлюємося запитувати...
Олена Гусейнова дає нам поетичний лабіринт, вихід із якого будь-де та будь-коли може насправді вразити:
і прийшла до нього жінка
і йшли з нею бики
і спитав він її звідки вона прийшла
і сказала вона йому звідки[...]
а він плакав над вирвою
яка залишилась в його володіннях
бо не міг згадати
звідки прийшла жінка
Про силу Пьотр Міцнер говорить коротко:
снилася така
що міг би пересувати гориале чому
разом з горянами?і куди?
У Віктора Кордуна ця сила в іншому – в засіванні, що творить наступне покоління, дає поживу та ще раз говорить про народження:
Що коротка
горіння мить,як відчай зернини
у посівному польоті.
Пропонуємо відеозапис із циклу коротких відеочитань, і цього разу це текст «Кульбабка» Мар'яни Лелик.
У випуску маємо також фрагмент повісті «У станиці» Юзефа Лободовського й оповідання Ольги Купріян «Вечірки по суботах». Закінчуємо номер есеєм Євгенії Завалій «Краків»:
Мій маленький літачок легко набирає висоту, польські канікули залишилися позаду. Яка ж вона Польща? Сучасна, з нестримним прагненням до високих стандартів життя, водночас зависла у дискурсі історичних помилок, якась дуже близька країна, та водночас – інакша. 600 років спільної історії – нерозуміння і любов, життя і смерть, братерство і зрада, а також єдине прагнення для наших народів сьогодні – повернути своє історичне місце в європейській родині.
